Служіння Блаженнійшого Митрополита Володимира – це жива історія Церкви, її свідоцтво світу і спасительна місія в ньому. Предстоятель добре пам'ятає і «відлигу» шестидесятих років, коли «свобода» обернулася для Церкви новими гоніннями; і «застій», коли віру почали вважати за небезпечне інакомислення; і «перебудову», коли вчорашні комуністи раптом взялися звинувачувати священнослужителів у співпраці з комуністичним режимом; і сьогодення, коли віра стала предметом політичних спекуляцій.

Постановка проблемы исследования и её взаимосвязь с важнейшими научными и практическими заданиями. На всех этапах исторического прогресса, и особенно при рассмотрении миропонимания и мироустройства современной жизни человечества в каждой из стран планеты, в том числе в Украине, Белоруссии в контексте цивизизационной, формационной, культурологической, библейской парадигм в условиях усложняющихся глобализационных, интеграционных процессов, кризисных ситуаций, базовым элементом современных исследований является социокультурные макроструктуры – цивилизации, а религия, как их составная, все более, по-новому активно влияет на общественные процессы в современном мире, выходя за рамки частной жизни личности, даже государства. На территории Восточноевропейской части Земли, где расположены прежде всего Беларусь, Украина, Европейская часть России, центральное место занимает православная цивилизация, которая является сегодня особо значимой среди 8 цивилизаций нашей планеты. Именно православная цивилизация на всех этапах исторического развития подтверждает, с одной стороны, свое право на диалог и сотрудничество с другими цивилизациями на государственном, церковном, общественном уровнях, с другой, – претендуя на свободное развитие в сферах образования и воспитания, церковной жизни, право-защитной деятельности, массовой информации, равно как и в других общественных процессах [1, с. 10– 12].

Актуальність даної статті полягає у дослідженні основних напрямів та правових форм співпраці ЄС із країнами, які віддзеркалюють нові тенденції у розбудові відносин між Євросоюзом та прикордонними державами.

Неординарна особистість Костянтина-Василя Острозького приваблювала багатьох письменників та істориків як минулих століть, так і сучасності. Князь, якого називали “некоронованим королем Руси”, ставав героєм багатьох панегіричних і публіцистичних творів та історичних хронік останньої чв. XVI–XVII ст. Письменники того часу: Іван Вишенський [2, с. 34.], Герасим та Мелетій Смотрицький [8, с. 462], Даміан Наливайко, Захарія Копистенський [3, с. 11-35] створили героїко-монументальний образ князя Острозького – мудрого державного діяча, ревносного поборника Православної Церкви, засновника академії та друкарні. У їх творах він поставав скоріше як “ сума чеснот – “ свіча ясносвітлая всього королівства польського”, ніж як реальна особистість своєї складної доби.