Історія людського суспільства поклала на батькову голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. Без батьківської мудрості нема виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість є духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, стають величезною виховною силою.

Проблема морального виховання особистості належить до числа найбільш важливих проблем сучасної педагогічної науки. Її актуальність обумовлена гостротою стану моральності в українському суспільстві. На превеликий жаль, у багатьох наших сучасників спостерігається поверхове і пасивне ставлення до іншої особистості, відсутність людяності, невміння поводитися в суспільстві.

Від рівня розвитку професійно та особистісно важливих якостей педагога залежить не тільки соціально-моральне здоров'я країни, але й особисте щастя окремо взятої людини. Тому необхідно знайти значущі резерви в підготовці та підтримці сучасного вчителя. Основними векторами цього процесу є виявлення і зважена оцінка ціннісних пріоритетів сучасного педагога, моделювання системи освіти з урахуванням вимог третього тисячоріччя як тисячоріччя людини, а також розвиток аксіосфери вчителя – духовного центру соціуму.

Майбутнє незалежної України залежить від духовного потенціалу молоді, від доброти, чесності, справедливості, прагнення до безкорисливої турботи про ближніх і любові до Батьківщини кожної молодої людини. Усвідомлюючи цю істину, сучасна практика виховання все частіше звертається до осереддя духовного життя народу – спадщини української народної педагогіки. Забезпечити якість навчання та виховання сучасного підростаючого покоління в цілому неможливо без ґрунтовних знань з народної педагогіки, яка існує впродовж багатовікової історії українського народу, але була означена як окрема галузь науково-педагогічного знання у середині 70-х років XX століття.